Вся інформація про те, як лікувати пієлонефрит

Пієлонефрит є ураження нирок, яке відрізняється запальним характером. Часто захворювання спостерігається у дітей (молодше 7), оскільки у них сечовивідна система (у порівнянні з дорослими) має особливості.

Наступну групу ризику становлять дівчата і жінки у віковому проміжку від 18 до 30 років, що обумовлено одразу декількома різними факторами: початок статевого життя, вагітністю, пологами.

Нарешті, висока ймовірність пієлонефриту і у літніх чоловіків, яких супроводжує аденома передміхурової залози. Це не означає, однак, що захворювання не зустрічається у інших людей. На тлі такого поширення важливе місце займає лікування пієлонефриту. Про нього ми і поговоримо детально, попередньо зазначивши деякі важливі моменти.

Різновиди пієлонефриту. Причини, що його викликають, і характерні симптоми

Виділяють пієлонефрит двох видів: гострий і хронічний. Останній виникає внаслідок того, що невірно і неефективно лікувався гострий пієлонефрит. Також хронічний характер захворювання може бути обумовлений наявністю іншої хвороби аналогічного характеру. Причиною захворювання є певні бактерії, які практично відразу ж обумовлюють симптоми пієлонефриту, а саме:

• висока температура-
• ломота в мишцах-
• головний біль-
• озноб.

Тепер дізнаємося, як лікувати пієлонефрит. Відразу відзначимо, що переважно здійснюється лікування медикаментозне, відповідно, будуть розглянуті основні препарати і їх дію на захворювання.

Лікування пієлонефриту

У лікуванні пієлонефриту важлива роль відводиться тому, щоб геть усунути причини, які є основним чинником порушення ниркового кровообігу або пасажу сечі.

Одночасно з цим проводиться антиінфекційних терапія, що в сукупності становить окремий різновид лікування, іменовану етіологічної. Згадане порушення пасажу сечі потребує виправлення при пієлонефриті з тієї причини, що бездіяльність в цьому аспекті призведе до неможливості проведення повноцінної противоинфекционной терапії.

Остання передбачає також лікування хронічного пієлонефриту. В ході антиинфекционной терапії враховуються багато факторів, в тому числі:

• конкретна різновид возбудітеля-
• його чутливість по відношенню до антібіотікам-
• відомості про наявність / відсутність ефекту від попередніх курсів лікування (якщо такі, звісно, були) -
• нефротоксичність окремих препаратів-
• загальний стан ниркової функції-
• ступінь вираженості хронічної ниркової недостатності.

Призначення антибактеріальної терапії здійснюється з урахуванням наступних правил:

1. перш за все, необхідно забезпечити відповідність конкретного антибактеріального засобу того рівня чутливості, яким володіє мікрофлора сечі-
2. визначення дозування того чи іншого медпрепарату обов'язково проводиться з урахуванням того, який стан ниркової функції, а також звертається увага на ступінь ниркової недостатності-
3. до призначення рекомендуються препарати, що володіють найменшою нефротоксичністю.

В окремих випадках, коли активність запальних процесів досить висока, а також виражена інтоксикація, захворювання протікає важко, практично неефективна монотерапія, виникає необхідність у використанні відразу декількох препаратів відповідного призначення.

У будь-якому випадку основна мета, до досягнення якої важливо прагнути при визначенні лікарських засобів, полягає у виявленні найбільш сприятливої реакції сечі.

Розглядаючи конкретні засоби, за допомогою яких можна лікувати пієлонефрит, слід враховувати множинність подібних препаратів. У зв'язку з цим для зручності пропонується ознайомитися з основними положеннями по відношенню до кожного виду лікарських засобів.

Лікування антибіотиками

Оскільки лікувати пієлонефрит пропонується відразу великою кількістю антибіотиків, то всіх їх доцільно розбити на окремі підгрупи: 1. Антибіотики, які відносяться до групи пеніцилінів.

У цю підгрупу входять такі засоби, як метицилін, діклоксаціллін, ампіцилін, карбеніцилін та багато аналогічні їм препарати.

Всі вони призначаються внутрішньом'язово. 2. Деякі різновиди цефалоспоринів. Йдеться про цефалотином, цефалексин, цефаклор, цефобідом та інших препаратах. Частина з них призначається внутрішньом'язово, інші призначені для прийому всередину. 3. Так звані карбапенеми.

Призначається зазвичай поєднання: іміпінем і циластатин в співвідношенні 1: 1. Вони вводяться внутрішньовенно, в розбавленому з глюкозою стані, або ж внутрішньом'язово (тоді разом з лідокаїном). 4. Окремі види тетрацикліну. Це, перш за все, метациклин і доксициклін, які призначаються для прийому всередину. 5. Також можна виділити лінкозаміни.

Серед цих препаратів слід виділити линкомицин і кліндаміцин, також призначаються внутрішньовенно. Зрозуміло, призначаються і інші різновиди лікарських засобів. У виборі конкретного препарату велику роль відіграє реакція сечі. Наприклад, якщо реакція кисла, то необхідно посилити дію пеніцилінів і тетрациклінів.

Використання сульфаніламідів

Сульфаніламіди при пієлонефриті використовуються не так часто, ніж антибіотики. Основні властивості таких препаратів мають бактеріостатичну характером.

Сульфаніламіди впливають на коки грампозитивні і грамнегативні, також на всім відомі кишкові палички і хламідії. Недоліком це різновиди речовин є те, що окремі елементи, які супроводжують пієлонефрит, абсолютно не чутливі до дії.

На відміну від пеніцилінів і тетрациклінів ця група препаратів найбільш ефективна при лужної реакції сечі. Як правило, призначаються такі препарати: 1) уросульфан.

Його рекомендують застосовувати по 5-6 разів щодня (кожна доза дорівнює 1 г), внаслідок чого в сечі концентрується значна кількість цього засоби-2) бактрим (або бісептол). Даний препарат являє собою поєднання двох інших речовин в співвідношенні 5: 1. Призначається бактрим в різних видах:

• внутрішньовенно. Двічі в день по 5 мл-
• всередину. 2 прийому таблеток при дозі в 0,6 мг / кг протягом доби-

3) гросептол. Цей препарат також, як і бісептол, має в своїй основі два інших речовини. Якщо бути точними, то мова йде про триметопримом і сульфаметрола. Перший є відмінним бактеріостатичним антибіотиком, а другий являє собою антибактеріальний засіб з надзвичайно широким діапазоном дії.

Комбінація названих двох речовин має безліч позитивних моментів, але найголовніший з них полягає в наступному: їх поєднання вельми ефективно впливає на ті з збудників, що стійкі до чистих сульфаніламідам.

Повертаючись до опису гросептола, слід зазначити, що його призначають до застосування двічі на добу (реалізується він у формі таблеток) 4) нарешті, Лідапрім.

Він являє собою ще один варіант взаємодії вищевказаних двох компонентів.

Всі ці препарати характеризуються тим, що добре розчиняються у воді, при цьому не відкладаються в сечовивідних шляхах у вигляді кристалів. Проте, рекомендується кожен з прийомів будь-якого такого препарату запивати содової водою.

Також, якщо лікувати пієлонефрит таким способом, важливо контролювати показник кількості лейкоцитів в крові.

Лікування пієлонефриту за допомогою хінолонів

Не менш ефективні в боротьбі із захворюванням хінолони, що представляють собою групу препаратів, у яких в основі 4-хінолон. Вони поділяються на два покоління: I покоління

1. налидиксовая кислота (= невиграмон) -
2. оксолінова кислота (= грамурин) -
3. піпемідіевая кислота (= палін).

II покоління (вони мають спеціальну назву фторхінолони). І це:

1. ципрофлоксацин (= ципробай) -
2. офлоксацин (= таривид) -
3. пефлоксацин = (абактал) -

Всі вони будуть розглянуті в рамках запропонованої нижче таблиці. Також слід зазначити, що існують ще інші фторхінолони, які мають нижчу продуктивність переносимість і менш ефективні. До них відносять:

1. ломефлоксацин (= максаквін) -
2. норфлоксацин (= нолицин) -
3. еноксацин (пенетрекс).

Підсумки

На завершення слід зазначити, що розглянуті варіанти лікування використовуються в тих випадках, коли пієлонефрит розвинувся самостійно. Якщо ж фоном для його виникнення стало інше захворювання, то лікувати потрібно і пієлонефрит, і хвороба-збудник.