жіночий журнал

Хвороба альцгеймера симптоми і ознаки

Оновлено: 14.11.2026

З цим старечим захворюванням довелося зіткнутися двічі. Моя бабуся - дуже активна, ділова жінка, після 85 років різко змінилася. У поведінці стали проявлятися перші симптоми і ознаки хвороби Альцгеймера: вона стала повторюватися багаторазово - задавала нам питання і тут же забувала, і знову те ж саме питала. Ми спочатку не могли зрозуміти, що відбувається, тому що вона у нас - велика розумниця завжди була. У повсякденній суєті і зайнятості, не надто дбаючи про те, що відбувається, вирішили, що вередує. Нерідко люди похилого віку реально стають агресивними, різко деградуючи.

Потім бабуся перестала з нами спілкуватися, стала неконтактної і весь час намагалася куди - то піти. Як мені пізніше, на консультації, сказала доктор - психіатр: "Бабусі переїжджають. Це вже серйозна ознака ". Далі - ми стали невпізнанними, вона постійно твердила, щоб ми повідомили її дочки, що ми її утримуємо і не відпускаємо додому. Ситуація дуже швидко і різко ускладнювалася. Погіршило її стан ще й ту обставину, що вона завжди жила в своїй квартирі, а тепер ми її до себе переселили з самими добрими намірами. Але сталася руйнівна і сильна дезорієнтація - страшно на все це дивитися: бродить по квартирі, плутається, злиться. В інтересах її ж безпеки вставили замки в міжкімнатні двері, щоб не допускати її до вікон (намагалася їх відкривати, кликати на допомогу і т.д.). Самі неспокійні і активні годинник її діяльності - вночі, коли всі після роботи і навчання повинні спати - вона просто влаштовувала дебош. Збирала свої речі (і все, що потрапляло під руку), голосно стукала в усі двері і вимагала випустити її.
Цікаво: Струмінь бобра що лікує

Тут потрібно відзначити, що хворі люди похилого віку, які пішли з дому через недогляд родичів, часто пропадають, тому що не можуть знайти дорогу назад додому, можуть потрапити під машину, забрести і загубитися в лісі. Подруга мами моєї сусідки - бойова фронтовичка, владна і домінантна тітонька загинула на самому початку хвороби. Рідні ще не зрозуміли, що відбувається - старенька пішла взимку гуляти і на смерть замерзла. У нашому випадку теж був небезпечний момент - бабуля хотіла покликати жінку, яка йшла по вулиці біля будинку. Щоб відкрити вікно, вона встала ногами на пластмасову табуретку, яка розлетілася на друзки, і бабуля ногою потрапила і застрягла в чавунної батареї. Причому, відразу ж зрозуміла, що зробила погано - уламки сховала і нічого нікому не сказала. Я випадково помітила на голові величезну шишку, коли причісувала її. Потім після цілеспрямованого огляду виявила величезну пухлину на нозі від удару. І мушу сказати, що парадоксально, але в ці години розум повернувся до неї - вона мене впізнала і попросила вибачення за те, що зламала стільчик. Я спробувала скористатися моментом і сказала їй: "Що ж ти виробляєш? Мене ж в тюрму посадять з - за тебе. Звинуватять в тому, що я тебе бив ".

Схожа історія трапилася в іншій родині, де улюблений дідусь ходив "по гриби", не питаючи нікого. Коли пропав - його привіз додому міліцейський патруль пізно вночі. І дочки з чоловіком було винесено дуже суворе офіційне попередження. Їх безпосередньо звинуватили в тому, що діда відпускають, щоб він заблукав і загинув. Це - факт - можна ще й постраждати за кримінальним кодексом. Так що - до забезпечення безпеки старого потрібно поставитися дуже серйозно.

Хвороба Альцгеймера
Хвороба Альцгеймера

Апетит у бабусі був прекрасний - ми намагалися догодити і пригостити її від душі. Фізично була дуже сильною - пересунула на кухні запросто холодильник - він їй заважав пройти кудись.
Цікаво: Хвороба Альцгеймера симптоми і ознаки

Запросили лікаря. Через недосвідченість звернулися до невропатолога - вирішили, що підлікуємо бабулю, і вона, улюблена, знову розквітне. Доктор призначила складне лікування з прийомом препаратів за розкладом: вранці стимулюємо і плекаємо судини мозку, вдень ще якісь - то добавки у вигляді капсул, на ніч - заспокійливі таблетки і ін'єкції. Реально вона стала здоровішою тілом, але не "мозком" - парадоксальна і хаотична активність, і наші муки з ними, тільки посилилися. Справа дійшла до того, що я кілька разів вранці не могла встати і піти на роботу - я сама від цих безсонних ночей мало не розболілася серйозно. В кінці "домашнього лікування" вже доводилося хворий робити найсильніші заспокійливі ін'єкції, інакше вона взагалі перестала спати, перебуваючи в постійному збудженні.

Довелося, все-таки звернутися до спеціалізованого закладу, де доктор - геронтолог пояснила нам, що собою являє хвороба Альцгеймера, і що потрібно знати і робити. Ми помістили бабулю в будинок сестринського догляду, тому що забезпечити адекватний домашній догляд стало вже нереально - ми просто вибилися з сил.

Під час первинного співбесіди зі мною доктор цього закладу пояснила мені, що категорично заборонено в такій ситуації стимулювати гине мозок. Необхідна інтенсивне лікування - це помилка недосвідченого доктора. "Людина йде. Прийшов в цей світ з порожньою головою - такий же і піде. Потрібно зрозуміти це і прийняти ". Через рік бабусі не стало.

Хочу поділитися своїм досвідом і думкою з тими, хто неминуче може зіткнутися з цим видом старечої деменції. Рідна людина "пропадає" можна сказати: зовні - це він же - улюблений і близький, і вже зовсім інша істота. Душа розривається, з'являється дуже сильне почуття провини і безпорадності, яке тепер родичів гризе і мучить.

Ось на цьому варто зупинитися і уточнити - в цій ситуації найбільше страждають близькі, які доглядають за старим. Нарівні з фізичними перевантаженнями через недосипання і необхідності продовжувати ходити на роботу (матеріально ніхто не допомагає в цей момент, а гроші потрібні більше, ніж раніше).

Сам хворий не усвідомлює серйозності і не страждає майже фізично (якщо його, звичайно ж, утримують в нормальних умовах, годують, купають і т.д.). До речі, доктор мені сказала: "Ваш випадок ще не найжахливіший. Інші справляються прямо на підлогу і калом стіни повністю вимазують ". Звичайно, не дуже надихає таке визнання, але, виявляється, буває і гірше набагато.

Почуття провини мучить сильно - з питанням: "Що робити?". Мій знайомий психолог дуже душевно мене підтримав. Він сказав: "Не треба себе карати так сильно - ти нічим не можеш допомогти їй. Психіка нормальної людини не може витримати спілкування з "божевільним", тобі потрібно попрощатися з нею і відпустити. Якось стало легше - тому, що через деякий час настає повна моральна безпорадність. Напевно, якщо людина була б не дуже улюблений і рідний, або наздогнала звичайна хвороба, було б простіше. Але при старечій деменції відбувається і стрімко прогресує злоякісний розпад особистості - і поведінку і зовнішність і внутрішній світ різко змінюється, завдаючи душевні і фізичні страждання близьким.

Знову ж рада рідним - не дратуватися і не злитися (хоча це дуже важко - ми звичайні живі люди). Якщо збирає речі з шаф, постільна білизна, газети, книги і ще що - то робить нерозумне - підіграйте, покладіть побільше непотрібних речей - нехай пакує. Такі повторювані дії займають і заспокоюють хворих. Я згадую, як вивела бабусю "погуляти" на балкон - і вона тут же стала переважувати і знімати сушилися рушники. Зараз я розумію, що потрібно було дозволити їй це робити - це безпечно і для неї корисно (якщо так можна висловитися). А в той момент я вже так знесилила від цієї жахливої драми, що розлютилася і відняла всі ці ганчірки. До сих пір не можу заспокоїтися - так і гризе каяття - мій обов'язок був зробити так, щоб їй було комфортно.

Другий випадок, який теж "обрушився" на наших родичів, це таке ж запаморочення, практично, нестарої ще жінки - 63 роки. Захворювання супроводжувалося онкологією, хвороба була короткою, і вона швидко залишила цей світ. Але на початку хвороби теж одномоментно перестала впізнавати свою дочку, регулярно намагаючись залишити свою квартиру, пояснюючи, що їй потрібно сходити у справах.

Ось такі сумні історії. Шкода, що не створені соціальні умови догляду людей похилого віку, уражених таким болісним захворюванням. Проблеми лягають на родичів і руйнують нормальне життя всієї родини.