Гриб аурікулярія уховідная або іудине вухо (з фото)

Аурікулярія зустрічається досить рідко, в більшості випадків гриб не відомий грибникам. Проте аурікулярія уховідная є відмінним лікувальним засобом при багатьох патологіях. Иудино вухо можна виявити при уважному пошуку в будь-якому лісі. Аурікулярія уховідная або іудине вухо докладно описана на цій сторінці і запропоновані фото, на яких показані відмітні ознаки.

Сімейство: Аурікуляріевие (Auriculariaceae).

Синоніми: іудине вухо, собачі вуха, чортові вуха.

Культурно-історичні та інші цікаві відомості

Латинський видовий епітет і народні назви в багатьох європейських мовах походить від біблійної легенди про Іуду Іскаріота, який повісився на бузині.

Китайська назва гриба хей муер перекладається як "чорне деревна вухо". Японська назва кікураге буквально означає "деревна медуза". Гриб особливо цікавий тим, що лікарський його використання почалося в середньовічній Європі, і тільки в кінці XIX століття відомості про нього проникли в Китай, де він отримав величезну популярність. В даний час гриб культивується в багатьох країнах Азії і в Австралії.

Гриб іудине вухо в природі

Плодове тіло сидяче, уховідная, 4-10 см в діаметрі. Зовнішня поверхня рудувато-коричнева, покрита м'якими волосками, внутрішня поверхня (спороносні шар) гладка, більш темна, з сіруватим відтінком, покрита жилками і зморшками.

М'якоть тонка, студенистая, прозора, при висиханні твердне і стискається. Іноді зустрічається біла різновид. Гриб іудине вухо в природі росте на ослаблених і відмерлих деревах листяних порід, найчастіше на бузині і вільхи, також на дубі, клені, липі. Зустрічається у вологих місцях в листяних і змішаних лісах, широко поширений в теплішою частині північної помірної зони, проте зростає і на Кольському півострові, і в інших північних регіонах. У Росії частіше зустрічається на Далекому Сході, Кавказі та в центральній і південній європейської частини. Плодоносить гриб іудине вухо круглий рік, взимку - в відлиги.

Подібні види - характерний гриб, який не має двійників.

Гриб іудине вухо - це природний сорбент

Гриб в сушеному вигляді - це потужний природний сорбент натурального походження, містить в своєму складі харчову целюлозу і хітозан, володіє високою адсорбційною здатністю, має комплекс полісахаридів - поліозамі, відчутно допомагає імуномодулюючий ефект. Володіє нейтрализующим ефектом, здатним розчиняти камені в нирках і жовчному міхурі. Поліоза і інші колоїдні речовини, що містяться в грибі, перешкоджають всмоктуванню вуглеводів і жирів. Гриб також містить речовини, що перешкоджають тромбоутворення. Поліоза особливо ефективна проти агрегації тромбоцитів, що робить іудине вухо відмінним лікувальним засобом для зрілих і літніх людей, особливо хворих тромбозом головного мозку. Фармакологічні і лікувальні властивості аурикулярія вухоподібна широко використовуються в традиційній і народній медицині.

Поліоза володіє і противиразкових дією, використовується фармацевтика для захисту тканин від пошкоджень, як протизапальний засіб і т. Д.

Експерименти, проведені в 1980 р, виявили наявність двох глюканов, що показали протипухлинні властивості на саркомі-180. Подальше вивчення полісахаридів Аурікулярія показали їх гіпоглікемічні властивості (зниження рівня інсуліну, глюкози плазми крові і рівня глюкози в сечі).

Інший комплекс полісахаридів (похідні манози, глюкози, ксилози і глюкуронової кислоти) проявляє виражену антикоагулянтну активність і ефективний проти тромбозу (зупиняє зв'язування тромбоцитів) і гіперхолестеринемії. Дослідження також показали, що A. auricula-judae може бути використана для зниження рівня холестерину в цілому і "поганого" холестерину зокрема.

Відзначено антирадіаційна і протидії мутагенну дію екстрактів гриба.

Аурікулярія здавна традиційно використовується як лікарський гриб багатьма цілителями. Гриб застосовувався як припарка для обробки запалень очей, а також як пом'якшувальну засіб при хворобах горла. Ще в XVI столітті відомий англійський травник Джон Герард радив використовувати A. auricula-judae саме для специфічних цілей (тоді як інші гриби в ті часи приймалися як ліки загального плану). Він радив готувати екстракт плодових тіл кип'ятінням в молоці або настоюванням в пиві, після чого пити настій маленькими ковтками при хворому горлі. Карл Клузіус 1601 р вказував, що настоєм гриба слід полоскати горло, також, як і Джон Паркінсон, який в 1640 р писав, що "кип'ятіння в молоці або наполягання в оцті є єдиним відомим способом використання". У XVII столітті з'являються відомості про застосування водних настоїв для зняття запалення очей. Гриб використовувався і як в'яжучий засіб через високу здатність до абсорбції. Відомо лікарський використання аулікуляріі в XVIII столітті в Ірландії і Шотландії (хворе горло і жовтяниця). Медичне застосування Аурікулярія було відзначено в 1930-х роках в Індонезії. В даний час гриб використовується як лікарський в Гані (як тонік для кровоносної системи).

Основні показання до призначення препарату в традиційній медицині:

1. Гострі отруєння (як замінник активованого вугілля) і хронічні інтоксикації різного генезу, в тому числі після проведення хіміо- і променевої терапії, для поліпшення якісного складу крові, профілактики дисбактеріозу кишечника.

2. Нормалізація травлення у осіб з хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту на тлі ферментативної недостатності (больовий синдром, діарея, метеоризм).

3. Комплексне лікування алергічних захворювань.

4. Зниження ваги і нормалізація обмінних процесів (при жовчнокам'яній і сечокам'яній хворобі), а також при лікуванні цукрового діабету.

5. Профілактика та лікування серцево-судинних захворювань - Артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, порушень ліпідного обміну. Відзначено поліпшення мікроциркуляції крові.

6. Комплексне лікування та профілактика доброякісних і злоякісних пухлин.

7. Як геронтологічне засіб проти старіння.

8. Кровоостанавливающее і знеболюючий засіб.

Правила збору і заготівлі для лікарських цілей. Збирають свіжі плодові тіла для сушки. Використовують сухими цілком, у вигляді порошку або настоїв.

Харчове використання, кулінарні рекомендації. Гриб цінується на Далекому Сході, особливо в китайській кухні. Це обов'язковий інгредієнт багатьох китайських супів і поживно-лікарських страв. Можна вживати сирим в салатах.